ТОВ МОДУЛЬ-УКРАЇНА

Металургійна промисловість зажене економіку України в глибоку кризу?

Поки влада рапортують про подолання руїн, зростанні зарплат і виплату компенсацій вкладникам Ощадбанку СРСР, світова криза розвивається своїм  чередом і стоїть, тихо покашлюючи, в українських дверей.

Металургія, як лакмусовий папірець майбутніх неприємностей, вже сховалася під ліжко і не відсвічує печами. Після вельми нетривалого  стабілізації цін сталь на світових ринках знову пішла вниз. Ще трохи - і на Лондонській біржі металів вона пройде нижче позначки $ 300 за  тонну. Щоб розуміти глибину падіння, на початку року котирування були на рівні $ 550.

Неприємності металургів миттєво стали проблемою для суміжних галузей. Різко обвалилися ціни на залізорудну сировину. І при всьому цьому один  з найбільших споживачів і виробників металу - Китай, різко сповільнилися темпи свого економічного розвитку, зовсім не збирається  стопорити роботу своїх металургів, воліючи виплавляти на повну потужність навіть в умовах зниження цін. А якщо пропозиція зберігається на  колишньому рівні, тоді як попит неухильно знижується, то відбувається падіння вартості головного продукту українського експорту. Зауважимо, що  в кризовий 2008-й на Лондонській біржі металів сталь притискалася до $ 250-280. Залишилося зовсім небагато.

Металурги, природно, скористаються ситуацією, щоб вибити з бюджету додаткові преференції для однієї з базових галузей народного  господарства, яка стрімко перетворюється в головний біль. Виплавка сталі вже впала на 5%, і це не межа. Незабаром послідують загрози зупинки  виробництва, скорочення електорату і заморожування валютної виручки на рахунках зарубіжних банків. Все це в загальному-то вже знайоме. Тільки  на відміну від минулого кризи, перед Україною постає ще одна проблема. Якщо раніше по мірі розвитку кризових явищ падали всі види  сировинних активів, то зараз нафта розглядається спекулянтами як один з варіантів тихої гавані, нарівні із золотом і американським доларом.  У результаті відбувається вкрай неприємна річ для країни, що робить ставку на допотопну, енерговитратну металургійну галузь. Якщо  в 2008 році разом з цінами на сталь знижувалася і вартість нафти, то зараз барель, до якого прив'язано ціноутворення на російський газ,  стоїть на місці. У підсумку Україна потрапляє в подвійну пастку. З одного боку, падає попит на її продукцію, з іншого - виробляти її стає  всі накладнєє.

Навіть страшно собі уявити, що станеться в разі подальшого зростання нафти і слідом за ним блакитного палива. А таке цілком можливо,  оскільки розвинені країни і не тільки воліють боротися з економічними негараздами включенням друкарського верстата. І коли гроші з'являються  у спекулянтів, частина з них обов'язково піде на покупку нафти. Причому на них не вплинеш адміністративними заходами, погрозами і заборонами,  як це прийнято в Україні в якості виховної роботи для любителів швид-трих заробітків на валютному курсі. Їх можна зрозуміти. Нескладно  передбачити, що буде з валютою країни, яка втрачає зовнішні ринки збуту і одночасно не здатної собі відмовити в задоволенні купувати  енергоресурси по позамежним цінами, щедро фінансуючи сусідню державу. А що потім?

Найнеприємніша ситуація виникне, коли доведеться йти на уклін до старшого брата з синцем під оком і дірою в кишені. Напевно у Білокам'яній  вже в передчутті сильно зігнутого, хрусткого хребта і глухого стуку лобової частини про кремлівський паркет.

Справедливості ради слід зазначити, що будь-який, хто б не перебував при владі, міг би опинитися в подібному становищі. Українську промисловість  неможливо зробити енергоефективної і конкурентоспроможної за рік-два. Інша справа, що для досягнення подібних цілей не було зроблено  жодного кроку. Про це йшлося відразу після 2008-го, і це ж ще довго обговорюватимуть після 2012-го.

Втім, можна заперечити, що, мовляв, купуються нові бурові установки, поступово скорочується споживання енергоресурсів. Тільки навряд чи  це вихід із ситуації. Якщо спорткар перевести з 98-го бензину на 92-й і глушити двигун під час вимушених зупинок, навряд чи можна виграти  гран-прі. Коли грошей мало, найпростіше, що можна зробити, - почати економити. Набагато складніше навчитися заробляти більше або, якщо  завгодно, втрачати менше.

Радує одне: рано чи пізно все одно доведеться попрацювати на батьківщину - створювати умови для залучення інвестицій, скорочувати податки,  виконувати закони і не брати зайвого. Інакше Україні доведеться змінити свій імідж на зовнішніх ринках з промислового недорозвиненого держави  на сверхразвітое аграрне, а на місцях все ще існуючих мартенівських печей засіяти культури, що користуються попитом в зовнішніх споживачів.  Зрештою, живуть же люди в Африці. Чим українці гірші?